В Донецький апеляційний

господарський суд

(Головуючий суддя

Запорощенко М.Д., справа №

17/110пд)

Позивача по справі:

Фізичної особи підприємця

Петрової Ольги Петрівни

83000, м. Донецьк, вул. Р.

Люксембург,

буд. 84, кв. 2а.

Відповідач:

                                                                    Виконавчій комітет

                                                                    Донецької міської ради

83050, м. Донецьк, вул. Артема,

98

Третя особа:

                                                                    Управління комунальних

                                                               ресурсів Донецької міської ради

83050, м. Донецьк, вул. Артема,

98

ВІДЗИВ

На апеляційну скаргу по справі № 17/110пд

Донецьким апеляційним господарським судом розглядається апеляційна скарга відповідача на рішення господарського суду Донецької області від 26.05.2010 р., яким було задоволено позов ФОП Петрової О.П. до Виконкому Донецької міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позивач вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте при повному та всебічному з’ясуванні усіх фактичних обставин справи при дотриманні норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу необгрунтованою та такою що не підлягає задоволенню.

При цьому позивач виходить з наступного.

1. В обгрунтування апелційної скарги відповідач зазначив, що оскільки позивач використовує лише частину будівлі, то відповідач не мав можливості відповідно до вимог чинного законодавства України укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки з дотриманням усіх істотних умов договору оренди землі, а саме відведення земельної ділянки в натурі.

Цей довід відповідача поперше є несуттєвим та не грунтується на доказах. По друге, норми Закону України "Про оренду землі” не дають право орендодавцю робити вибір щодо умов які повинні бути включені у договір оренди земельної ділянки, а зобовязує включати у договір оренди землі усі істотні умови, які передбачені ст. 15 вказаного закону.

2. Відповідач вважає, що строк дії договору було визначено у п. 2.1. договору оренди землі, а саме "договір укладено на термін оренди або у перебування у власності орендаря нежилого приміщення, що знаходиться на земельній ділянці за вищевказаною адресою”.

Проте цей довід відповідача є помилковим, оскільки відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду землі” та ч. 3 ст. 93 Земельного кодексу України, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Оскільки в п. 2.1. спірного договору сторони не встановили обмежень встановлених зазначеними нормами законодавства, цей договір отримав ознаку безстрокового, що свідчить про те, що сторони не дотримались істиотної умови щодо визначення строку договору.

3. Відповідач вважає, що істотну умову щодо цільового використання земельної ділянки сторони включили у п. 4.2. спірного договору, відповідно до якого "Орендар має право вести господарську діяльність у орендованому або власному приміщенні”.

Проте, відповідно до Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 3 березня 2004 р. № 220, така істотна умова як цільове використання землі повинна визначатися у п. 1 договору оренди "Предмет договору””, у якому вказується, наприклад "Орпендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, _____(далі вказується цільове призначення)____”. Але у п. 1.1. договору оренди сторони не встановили для якої цілі буде передаватися у оренду земельна ділянка. Фраза, яка має місце у п. 4.2. спірного договору визначає право позивача використати землю у господарській діяльності, але ніяким чином не є істотною умовою щодо цільового використання земельної ділянки.

4. Відповідач вказує, що така істотна умова, як визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення обєкту оренди визначена ст. 11 ЗУ "Про оренду землі”.

Але цей довід є також необгрунтованим, оскільки відповідно до ст. 15 ЗУ "Про оренду землі” сторони зобовязані включати цю умову до договору оренди, оскільки вона є істотною умовою цього договору.

5. Відповідач послався на ч. 1 ст. 626, та ст. 627 ЦК України, таким чином стверджуючи про те, що сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагенту та визначенні умов догвоору. Але статя 627 ЦК України містить і обовязок дотримуватись умов цього кодексу та інших актів законодавства. Тобто ця стаття цивільного кодексу все одно зобовязує сторони при укладенні такого договору як договір оренди землі дотримуватись умов Закону України "Про оренду землі”, який визначає обовязкові істотні умови цього договору.

6. Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що договір оренди земельної ділянки було зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди землі 16.02.2005 року за № В/4-811.

Але реєстрація договору у книзі записів реєстрації договорів оренди землі не є ознакою його чинності з огляду на ст. 203, 215 ЦК України, ст. 15 ЗУ "Про оренду землі”.

7. Відповідач посилається на сплив строку позовної давності, який відповідно до ст. 257 ЦК України визначений у три роки.

Але цей довід апелянта також не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Як вбачається з рішення господарського суду Донецької області від 26.05.2010 р. відповідач не робив ніяких заяв щодо застосування строку позовної давності.

У іншому суд першої інстанції правильно встановив обставини, дав їм належну юридичну оцінку, обгрунтовано застосував до спірних правовідносин ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, ст. 15 Закону України "Про оренду землі”.

На підставі вищевикладеного, просимо суд:

1. Відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, та залишити рішення господарського суду Донецької області по справі 17/110пд від 26.05.2010 р. в силі.

Представник позивача за довіреністю

Гузар Артем Сергійович __________________________

"__”______________2010 р.